ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІАГНОСТИЧНИХ ІНСТРУМЕНТІВ ДЛЯ ОЦІНКИ МОБІЛЬНОСТІ

Анотація

У статті розглядається актуальність проблеми об’єктивної оцінки мобільності пацієнтів/клієнтів в лікувально-відновному процесі як однієї з ключових складових сучасної фізичної терапії. Порушення мобільності є поширеним наслідком захворювань опорно-рухового апарату, нервової системи, наслідків травм, оперативних втручань і вікових змін, що призводить до зниження самостійності, обмеження повсякденної активності та погіршення якості життя пацієнтів. Висвітлено основні функціональні прояви зниження мобільності, зокрема порушення рівноваги, уповільнення ходьби, зменшення витривалості, труднощі під час вставання, поворотів і переходів між положеннями тіла, які мають важливе значення для визначення реабілітаційних цілей. Узагальнено сучасні підходи до оцінки мобільності з використанням стандартизованих діагностичних інструментів, серед яких: “Встань та йди” (Timed Up and Go Test),  шкала Берга (Berg Balance Scale), 6-хвилинний тест ходьби (6-Minute Walk Test), Functional Reach Test, 10-метровий тест ходьби (10 Meter Walk Test), шкала Тінетті (Tinetti), індекс Бартел (Barthel Index), шкала функціональної незалежності (Functional Independence Measure), індекс мобільності Рівермід (RMI, тест “коротка батарея фізичної продуктивності” (Short Physical Performance Battery (SPPB)). Окреслено їхні основні можливості у визначенні рівноваги, швидкості ходьби, функціональної витривалості, координації та рівня побутової незалежності пацієнтів. Проаналізовано значення, простоту застосування, чутливість до змін і обмеження кожного з інструментів, що дозволяє обґрунтувати їх вибір в кожній індивідуальній реабілітаційній програмі. Виявлено важливість комплексного підходу до оцінки мобільності, який передбачає поєднання кількох діагностичних методів для отримання повної та об’єктивної картини функціонального стану пацієнта/клієнта. Встановлено, що використання стандартизованих тестів сприяє точнішому визначенню реабілітаційних цілей, підвищує ефективність планування індивідуальної реабілітаційної програми та фізичної терапії в цілому, дає змогу відстежувати прогрес відновлення. У статті акцентовано увагу на доцільність кожного інструменту з урахуванням клінічних завдань і функціональних можливостей пацієнта/ клієнта.