ЕФЕКТИВНІСТЬ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ ОСІБ З ТРАНСТІБІАЛЬНОЮ АМПУТАЦІЄЮ В ПЕРІОД ПІДГОТОВКИ ДО ПРОТЕЗУВАННЯ

Анотація

Проблема реабілітації осіб із транстібіальною ампутацією нижньої кінцівки є однією з ключових у сучасній фізичній терапії та медичній реабілітації. Ампутаційні втручання, що переважно є наслідком судинних захворювань, травм або ускладнень цукрового діабету, супроводжуються значними функціональними порушеннями опорно-рухового апарату, змінами біомеханіки ходьби, а також психоемоційними труднощами, які ускладнюють процес адаптації до нових умов життя. Мета дослідження: розробити програму  поліпшення функціонального стану пацієнтів з транстібіальною ампутацією в період підготовки до протезування. Методи дослідження. В роботі були застосовані методи теоретичного рівня дослідження: аналіз, порівняння, індукція, дедукція, систематизація та узагальнення науково-методичної літератури, емпіричні методи та методи математичної статистики. Результати роботи. За результатами 10-метрового тесту ходи час подолання дистанції в ЕГ зменшився з 8,90 ± 1,18 до 7,10 ± 1,15 с (p<0,05), тоді як у КГ – лише з 8,53 ± 1,21 до 8,23 ± 1,21 с (p>0,05), що свідчить про покращення швидкісних характеристик ходи у пацієнтів експериментальної групи, що може бути зумовлено зростанням сили м’язів нижньої кінцівки, підвищенням стійкості опори та вдосконаленням координації рухів. Особливо виражені зміни зафіксовано у 6-хвилинному тесті ходи. Пацієнти ЕГ збільшили пройдену дистанцію з 400,37 ± 2,50 до 510,37 ± 2,61 м (p<0,05), тоді як у КГ зростання було незначним – з 410,20 ± 1,66 до 430,20 ± 1,66 м (p>0,05), що свідчить про суттєве підвищення загальної витривалості та толерантності до фізичного навантаження внаслідок цілеспрямованого тренування ходи та кардіореспіраторної підготовки. Висновки. Фізична терапія після ампутації нижньої кінцівки представляє собою комплексний, поетапний процес, що поєднує об’єктивну діагностику, мануальні і фізіотерапевтичні методи, цілеспрямовані рухові тренування, підготовку до протезування та освітню роботу. Інтеграція стандартних і сучасних методів із урахуванням індивідуальних особливостей пацієнта дозволяє підвищити ефективність реабілітації, скоротити терміни адаптації до протеза і покращити функціонування пацієнта.