ПОРІВНЯННЯ ТРАДИЦІЙНИХ І СУЧАСНИХ МОДЕЛЕЙ УРОКУ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ У ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Анотація

У статті представлено порівняльний аналіз традиційної та сучасної моделей уроку фізичної культури в закладах загальної середньої освіти. Розкрито їх структурні, методичні та педагогічні відмінності, визначено переваги й недоліки кожного підходу. Проаналізовано відповідність моделей вимогам Нової української школи (НУШ). Традиційна модель розглядається як стандартизований процес передачі від учителя до учнів нормативно визначених знань, умінь і навичок, спрямований на досягнення фіксованих показників фізичної підготовленості. Для неї характерні жорстко регламентована трикомпонентна структура уроку, фронтальні форми роботи, авторитарний стиль педагогічної взаємодії та оцінювання на основі виконання встановлених нормативів. Попри організованість і керованість, такий підхід обмежує диференціацію, самостійність учнів і формування довготривалої мотивації до фізичної активності. Розкрито ключові риси традиційного підходу, що базується на нормативності, стандартизованості та домінуванні ролі вчителя як основного джерела інформації й контролю результатів. Окреслено його сильні сторони - організованість, чіткість, передбачуваність - а також недоліки, зокрема недостатній рівень диференціації, обмежені можливості для індивідуалізації та слабке формування стійкої внутрішньої мотивації до фізичної активності.

Сучасна модель фізичного виховання, побудована відповідно до концепції НУШ, орієнтована на особистісний розвиток, індивідуалізацію та формування життєвих компетентностей. Вона передбачає варіативний зміст, свободу вибору видів діяльності, інтерактивні формати роботи, використання цифрових технологій і роль учителя як фасилітатора. Структура сучасного уроку включає мотиваційний, адаптивно-підготовчий, основний та рефлексивно-відновлювальний етапи. Такий підхід забезпечує позитивний емоційний фон, залученість кожного учня, розвиток самостійності, комунікативних умінь і відповідальності за власне здоров’я. Аналіз підкреслює, що традиційна модель зберігає певну ефективність, але потребує модернізації та інтеграції інноваційних методів, які відповідають вимогам компетентнісного навчання та сучасних освітніх тенденцій.