ФІЗИЧНА ТЕРАПІЯ ПІСЛЯ ОНКОХІРУРГІЧНИХ ВТРУЧАНЬ НА МОЛОЧНІЙ ЗАЛОЗІ

Abstrakt

У статті розглядається актуальність фізичної терапії після онкохірургічних втручань на молочній залозі, як важливої складової відновлення функції верхньої кінцівки та профілактики вторинної лімфедеми. Онкохірургічне лікування, зокрема мастектомія та органозберігаючі операції, супроводжується низкою функціональних порушень: больовим синдромом, післяопераційним набряком, обмеженням обсягу активних і пасивних рухів у плечовому суглобі, зниженням м’язової сили, порушенням чутливості, формуванням рубцевих змін та змінами постави. Такі ускладнення призводять до обмеження повсякденної активності, зниження рівня функціональної незалежності та погіршення якості життя пацієнток. Проаналізовано сучасні підходи до побудови індивідуальної програми реабілітації, які базуються на принципах раннього початку реабілітаційних заходів, індивідуалізації, поступового підвищення фізичного навантаження, регулярності занять та активної участі пацієнтки у процесі відновлення. Висвітлено основні засоби фізичної терапії, зокрема терапевтичні вправи на відновлення обсягу рухів (ROM і AROM), ізометричні та динамічні вправи, дихальну гімнастику, вправи для покращення лімфовідтоку, постуральну корекцію та функціональні тренування, спрямовані на відновлення активності повсякденного життя. Показано, що застосування ранніх рухових втручань є безпечним та сприяє зменшенню больового синдрому, профілактиці контрактур, покращенню рухливості плечового суглоба та зниженню ризику розвитку лімфостазу. Окрему увагу приділено ролі фізичного терапевта у проведенні функціональної оцінки, створенню індивідуальної програми реабілітації, постановки цілей та моніторингу динаміки відновлення. Підкреслено значення мультидисциплінарного підходу, який передбачає тісну взаємодію фізичного терапевта з хірургом, онкологом та іншими фахівцями, що забезпечує узгодженість лікувально-відновного процесу. Узагальнення сучасних наукових даних свідчить, що фізична терапія є невід’ємним компонентом комплексного післяопераційного ведення пацієнток, оскільки сприяє відновленню функції верхньої кінцівки, профілактиці ускладнень, підвищенню рівня функціональної незалежності та покращенню якості життя.