ФІЗИЧНА ТЕРАПІЯ ПІСЛЯ ПЛАСТИКИ СУХОЖИЛКА НАДОСТЬОВОГО М’ЯЗА ПЛЕЧА У ДІЮЧИХ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

Анотація

Пошкодження ротаторної манжети плеча, зокрема сухожилка надостьового м’яза, є частою причиною функціональної втрати верхньої кінцівки у працездатних осіб та військовослужбовців. Незважаючи на вдосконалення артроскопічних технік реконструкції, результати повернення до професійної діяльності залишаються варіабельними, що зумовлює необхідність оптимізації післяопераційної фізичної терапії. Метою дослідження було науково обґрунтувати та розробити поетапну програму фізичної терапії після пластики сухожилка надостьового м’яза у пацієнта 38 років із вираженим обмеженням активного обсягу рухів у ранньому післяіммобілізаційному періоді. Дослідження виконано у форматі опису клінічного випадку з позиції МКФ. Реабілітаційна програма будувалася від корекції порушень функцій і структур до відновлення активності та участі,  із формулюванням SMART-цілей та критеріїв безпечної прогресії навантаження. Втручання реалізовувалися у три етапи (0–4; 5–8; 9–16 тижнів) з урахуванням фаз біологічного загоєння сухожилка та клінічної відповіді пацієнта. У домені функцій і структур відзначено суттєве покращення: активне відведення збільшилося з 30° до 120%, згинання - з 40° до 130°, зовнішня ротація -  з 5° до 45°. Інтенсивність болю зменшилася з 5 до 1-2 балів за ВАШ. У домені активності спостерігалося відновлення використання кінцівки на 70–80% та зменшення компенсаторних стратегій понад 60%. Показники участі у професійній діяльності та фізично активному дозвіллі покращилися на 50–70%. Досягнення SMART-цілей на всіх етапах підтвердило ефективність поетапної програми фізичної терапії та її відповідність фазам біологічного загоєння. Отримані результати свідчать про клінічну доцільність критерій-орієнтованої моделі реабілітації після пластики сухожилка надостьового м’яза.